Слухачі та постійний склад навчального центру відвідали тренінг з прав людини

12 червня слухачі та постійний склад Житомирського навчального центру підготовки поліцейських відвідали тренінг на тему: «Права людини: міжнародні та національні стандарти (з акцентом на гендер). Тренер – представниця Управління забезпечення прав людини Національної поліції України Вікторія Сельська.

Пріоритетним напрямком роботи Управління забезпечення прав людини Національної поліції України у 2019 році є протидія дискримінації за ознакою статі та інші питання забезпечення гендерної рівності. Варто сказати, що поліцейські установи є неодноразовими учасниками заходів, які спрямовані на формування гендерної компетентності, тобто соціально-психологічної характеристики людини, що дозволяє їй бути ефективною в системі міжстатевої взаємодії.

Зауважимо, що до дій і вчинків поліцейських останнім часом прикута пильна увага. Зі слів тренера за офіційною статистикою довіра до поліцейського в України складає 37, 8 %  і трохи більше до патрульного поліцейського – 40 %

Питання збільшення цих невисоких показників лежить на плечах як усієї системи Національної поліції, так і на відповідальності кожного поліцейського зокрема. А самоосвіта, підвищення власного рівня обізнаності у питаннях прав людини якраз і є одним із шляхів підвищення довіри населення до поліції.

Тренер надала учасникам ознайомчу інформацію про основні міжнародні нормативно-правові акти у сфері захисту населення та зосередила увагу на важливості Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Збірник нормативно-правових актів Вікторія люб’язно подарувала начальнику циклу загальноправових дисциплін Марії Кучменко для використання на практичних заняттях і при підготовці тематичних лекцій.

У межах тренінгу були також розглянуті питання основних понять гендерної теорії та гендерні стереотипи. Принципи рівних прав і можливостей жінок та чоловіків.

«Стать найчастіше пов’язують з генітальною будовою, репродуктивною системою, хромосомним набором, тобто з біологічними ознаками. А як ми в суспільстві визначаємо чоловіків і жінок? За довгим чи коротким волоссям, типом і кольором одягу, певними манерами поведінки (агресивністю чи ніжністю), тобто за радше соціальними ознаками. Навіщо нам знати стать дитини, коли жінка ще вагітна? Щоб уже купувати відповідний для хлопчика або дівчинки одяг та іграшки. Нам активно робить підказки магазин дитячих іграшок, де є окремі секції, часто марковані відповідними кольорами — рожевим для дівчаток і блакитним для хлопчиків. Навіть до вишу ми вступаємо на відповідні спеціальності: дівчата передусім на філологію, а хлопці більше на інформатику. Оці суспільні ознаки, які приписуються чоловікам і жінкам, і називають гендером.

Гендер — це певні соціальні ролі, що їх очікують від чоловіків і жінок. Жінка — насамперед мама, відповідальна за догляд за дітьми й іншими членами родини, за хатню роботу. А чоловік — радше професіонал, який фахово водить машину, експерт і знавець свого діла. Такі у суспільстві гендерні стереотипи — уявлення про соціальні ролі для чоловіків і жінок, базовані передусім на біологічних ознаках. Так звані традиційно жіночі ознаки називають фемінністю (чи жіночністю), а чоловічі — маскулінністю (чоловічністю). Маскулінність пов’язують із силою, владою, мужністю, витривалістю, агресією, неемоційністю, орієнтованістю на успіх. Натомість фемінність — це, навпаки, емоційність, чуйність, слабкість, жертовність, залежність тощо.

Та чому нам так хочеться знайти радикальні відмінності між чоловіками і жінками, якщо подібностей набагато більше? Ми забуваємо, що жінки (як і чоловіки) можуть більше відрізнятися між собою (наприклад, за такими ознаками, як економічний дохід, клас, вік, етнічна приналежність, стан здоров’я тощо).

Коли говорять про гендер, то мають на увазі насамперед нерівність, а не лише відмінність між чоловіками і жінками. Разом із нерівністю йдеться про ієрархію, стратифікацію і владу, вбудовану в гендерні відносини.

Гендерна теорія передбачає зміну соціальної реальності, мета якої — забезпечити гендерну рівність. Відповідно до Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок» (набрав чинності з 1 січня 2006 року) гендерна рівність трактується як рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства (розділ 1, стаття 1).

Історичний розподіл праці закріпив у суспільній свідомості відповідний стереотип значущості ролей, які відігравали у суспільстві жінки і чоловіки. Ці ролі ні за статусом, ні за винагородою та визнанням ніколи не розглядались як рівнозначні.

Коли мова заходить про внесок жінок у розвиток суспільства, варто зазначити, що за даними ООН жінки виконують 2/3 всієї роботи в світі, отримуючи при цьому 1/10 частину всього доходу. В той же час жінки складають 2/3 всіх неграмотних у світі і володіють менш ніж 1/100 всієї світової власності»,  – уривок з лекції тренінга.

А ось деякі приклади дискримінації за гендерною належністю, які можна почути у суспільстві. З практики, у більшості випадків через незнання на такі висловлювання оточуючі не зважають уваги і навіть не розцінюють як дискримінацію, хоча вона тут яскраво присутня:

“Треба їй вушка пробити, щоб було видно, що дівчинка”
“Куди лізеш? Ти ж дівчинка!”
“Не бігай! Ти ж дівчинка”
“Дівчинка повинна бути акуратною”
“Майбутня господиня!”
“Колядники дзвонять, визирни. Якщо дівчата – то не відкривай”.
“Це іграшка для хлопчиків”
“Обслуговуюча праця”

“Треба щоб чоловік перший у вагон зайшов”
“Це чоловіча професія”
“Дівчата йдуть у виш, щоб вийти заміж”
“Жінка-математик (фізик, програміст) – то як морська свинка”
“Ну він же чоловік, йому треба сім’ю годувати”
“Хочеш м’язи, як в мужика??!”
“Треба бути жіночною!”
“Хто ж тебе заміж візьме”?
“В тебе ПМС?”
“Він такий жалюгідний, як баба”
“Куди з дитиною припхалась?”
На питання чи існує гендерна дискримінація в Україні, судячи із вищезазначеного, можемо сказати – так, хоча офіційно – ні. На законодавчому рівні гендерну дискримінацію заборонено Конституцією та Законом “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. Крім того, 1980 року Україною була ратифікована Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. 2005 року Верховна Рада ухвалила Закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Навіть Угода про асоціацію між Україною та ЄС, містить статтю про гендерну рівність в економічному житті, яка декларує забезпечення рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі ухвалення рішень.

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *